Поліпшення сну
Газаль Ядав
ГАЗАЛЬ ЯДАВ запитує, чи достатньо довго і міцно ми спали. Вона досліджує взаємозв’язок між роботою та особистим життям, токсичною продуктивністю, синдромом втраченої можливості (FOMO), соціальними мережами та погіршенням якості сну в усьому світі.
Ні для кого не секрет, що сон поступово відсувається все нижче і нижче в списку пріоритетних потреб суспільства. У Сполучених Штатах дорослі в середньому сплять 6,8 години , що значно відрізняється від 1942 року, коли середній показник становив 7,9 години. Розлади сну зростають, і продажі мелатоніну в США зросли майже на 500% з 62 мільйонів доларів в 2003 році до 378 мільйонів доларів 2014 році.
На початку кожного року чимало людей додають у свій перелік побажань пункт «спати більше». Однак, як і від багатьох інших пунктів їхнього переліку, багато хто відразу ж з легкістю відмовляється. Щоб по-справжньому змінити пріоритети сну в нашому житті, ми повинні дослідити корінь проблеми: сон більше не вважається гідною потребою.
Концепція балансу між роботою та особистим життям кардинально змінилася за останні кілька десятиліть. «Залишати роботу на роботі» і повністю занурюватися в особисте життя, перебуваючи вдома, сьогодні здається недосяжним привілеєм. Поява смартфонів дозволила робочому тиску просочуватися поза межі робочого дня, очікується, що більшість людей залишатимуться подумки на робочому місці і після роботи.
Незважаючи на те, що ми всі стикаємося з наслідками відсутності кордонів робочого середовища, сучасна тенденція служити власним інтересам штовхає нас конкурувати один з одним, тим самим поглиблюючи проблему. Мало того, що ми загрузли у вічному робочому навантаженні, так ще й відчуваємо себе зобов'язаними справлятися з ним самотужки. Відтепер кожна людина несе відповідальність за те, щоб бігти по кар'єрній біговій доріжці і конкурувати, або ж визнати поразку і відстати від інших. У сьогоднішньому гіперконкурентному середовищі рішення обмежити свої амбіції — це майже вирок.
Ця зміна у поглядах суспільства на роботу супроводжується культурою токсичної продуктивності. Жорсткі кількісні показники продуктивності тепер диктують, як ми проводимо свій час. Лайф-коучі, книги з самодопомоги, засоби масової інформації тощо наголошують на тому, як витиснути зі свого дня все до останнього, створюючи ілюзію, що без кількісно вимірюваних результатів життя не має жодного сенсу. Навіть парадокс продуктивного відпочинку став загальноприйнятою ідеєю.
Саме тут і виникає проблема того, що сон вже не має такого великого значення. Навіщо спати, якщо ми можемо витратити той самий час, щоб заробити більше грошей? Навіщо спати, якщо ми можемо краще вчитися? Навіщо спати, якщо ми можемо витратити цей час на те, щоб випередити своїх однолітків?
Більшість студентів коледжів, в тому числі і я, знайомі з сумнозвісним трикутником коледжу. Це ідея про те, що студент зможе досягти лише двох з трьох головних пріоритетів: гарних оцінок, достатньої кількості сну та соціального життя. Змалечку в нас вкорінюється думка, що досягти рівноваги тут неможливо, і якщо ти хочеш жити тим життям, про яке мрієш, то мусиш чимось жертвувати.
У пріоритеті — академічна успішність, а отже, вибір залишається між сном і спілкуванням. Низька самооцінка й почуття самотності в молодому віці роблять студентів вразливішими до синдрому втраченої можливості (FOMO). Це не лише страх пропустити щось важливе, а й внутрішній тиск «бути постійно на зв’язку». Звісно, маючи лише 24 години на добу, студентам коледжів, які стикаються з дилемою «трикутника», найлегше пожертвувати сном.
У цьому стані постійного стресу соціальні мережі є зручним виходом. Їхня здатність легко захоплювати наш розум чимось настільки привабливим, що ми забуваємо про наші поточні проблеми, створює цикл залежності. Соціальні мережі перетворилися із засобу зв'язку на засіб втечі від реальності. Більше того, складається враження, що вони вирішують дилему FOMO, оскільки створюють ілюзію постійного зв'язку з однолітками, ми завжди в курсі того, чим вони займаються.
На жаль, використання соціальних мереж, особливо для втамування FOMO, може впливати на режим сну. Люди з синдромом втрачених можливостей частіше перевіряють соціальні мережі протягом 15 хвилин після того, як лягають спати. Зважаючи на те, що такі застосунки викликають звикання, зовсім не дивно, що люди продовжують користуватися ними до пізньої ночі.
Випромінювання синього світла від екранів у такі години порушує вироблення мелатоніну. Цей гормон є невід'ємною частиною нашого графіка сну, він знижує пильність і сигналізує нашому організму, що настав час спати. Крім того, постійна стимуляція мозку так пізно вночі ускладнює відхід до сну. Такий високий рівень когнітивного збудження, особливо коли ми фізіологічно готуємося до сну, порушує його цикл.
Надання пріоритету для сну - це дуже важливий перший крок до більш ефективного проведення часу на роботі, що дозволить легше залучатися до значущих соціальних взаємодій а також залишатися повністю присутніми для наших близьких.
Отже, коли ви плануєте зміни, які ви вирішили зробити у наступному році, не забудьте проаналізувати, що вам завадило досягнути їх раніше. Знайдіть час щоб зробити перерву, поміркувати і змінити пріоритети. Чи пожертвуєте ви сном заради міражу продуктивності? Чи дозволите ви страху соціальної ізоляції завадити вам досягти балансу у вашому житті? Надання пріоритету для сну - це дуже важливий перший крок до більш ефективного проведення часу на роботі, що дозволить легше залучатися до значущих соціальних взаємодій а також залишатися повністю присутніми для наших близьких. У наступному році давайте зробимо сон головним у нашому списку пріоритетів.